Лист МінсоцПолітики №250/06-186-07 вiд 15.10.2007 (матеріальна відповідальність бухгалтера, виконуючого обов'язки касира)
Тема: Бухгалтерський облік (Бухгалтерский учет в Украине), Бухгалтер-касир (Бухгалтер-кассир), Матеріальна відповідальність бухгалтера (Материальная ответственность бухгалтера).
Щодо трудової діяльності працівників
Ваше звернення розглянуто Юридичним управлінням Міністерства, і в межах своєї компетенції повідомляємо таке.
1. Питання, пов'язані зі службовими відрядженнями, регулюються статтею 121 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (далі - КЗпП), Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 р. N 663 ( 663-99-п ) "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України і за кордон" та Iнструкцією про службові відрядження в межах України і за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. N 59 ( z0218-98 ) (далі - Iнструкція).
Пунктом 1 розділу I Iнструкції ( z0218-98 ) встановлено порядок направлення у відрядження в межах України працівників підприємств усіх форм власності. Зокрема, пунктом 1.1 Iнструкції встановлено, що керівник підприємства (або його заступник) направляє працівників у відрядження за наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, назви підприємства, куди відряджається працівник, строку й мети відрядження.
Згідно з нормами Iнструкції ( z0218-98 ) , якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові та неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.
Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 КЗпП України ( 322-08 ).
Відповідно до положень статті 107 КЗпП України ( 322-08 ) робота у вихідний день оплачується в подвійному розмірі. А саме:
1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і у розмірі подвійний годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.
2. Відповідно до частини першої статті 492 КЗпП ( 322-08 ) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. За відсутності роботи за відповідною професією або спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, на свій розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (частина третя статті 492 КЗпП ( 322-08 ).
Тобто при вивільненні працівникові повинна бути запропонована робота за відповідною професією (спеціальністю) і лише за відсутності такої роботи - інша робота, що є на підприємстві, в установі, організації.
Разом з тим згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, що використовують найману працю, зобов'язані виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Під час розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ).
Згідно з частиною п'ятою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, що використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце праці є основним.
За невиконання нормативу робочих місць для інвалідів підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, що використовують найману працю, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ).
Таким чином, норми статті 492 КЗпП ( 322-08 ) і норми статей 18 і 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) не є взаємозамінними для їх застосування.
3. Відповідно до частини четвертої статті 64 Господарського кодексу України ( 436-15 ) підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на підставі положення про них, затвердженого підприємством.
Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат із загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. N 1266 ( 1266-2001-п ).
Пункт 7 зазначеного Порядку ( 1266-2001-п ) передбачає, що середня заробітна плата застрахованої особи обчислюється виходячи з нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну й додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ), і підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб, без урахування передбачених законодавством пільг щодо сплати зазначеного податку або сум, на які цей дохід зменшується, з яких сплачувалися страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з положеннями Iнструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. N 5 ( z0114-04 ), винагороди й заохочення, що здійснюються раз на рік або мають одноразовий характер (зокрема, винагороди за підсумками роботи за рік або одноразові заохочення, не пов'язані з конкретними результатами праці (наприклад, до ювілейних та пам'ятних дат, як у грошовій, так і в натуральній формі), включаються до інших заохочувальних і компенсаційних виплат, що є частиною фонду оплати праці.
4. Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП ( 322-08 ) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Чинне законодавство про працю Україні не містить винятків щодо продовження терміну письмового попередження роботодавця працівником про звільнення за власним бажанням залежно від професії (посади) такого працівника.
Стаття 47 КЗпП ( 322-08 ) містить імперативне правило щодо обов'язку власника або уповноваженого ним органу провести повний розрахунок і видати трудову книжку працівникові в день його звільнення.
Відповідальність за затримку розрахунку з вини власника або уповноваженого ним органу при звільненні працівника передбачена статтею 117 КЗпП ( 322-08 ), а за затримку видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в порядку частини четвертої статті 235 КЗпП.
5. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Приймання працівника на роботу здійснюється на відповідну вакантну посаду згідно зі штатним розписом (Додатково: тематична добірка 
Штатний розпис), затвердженим на підприємстві, в установі, організації, до якого необхідно вносити зміни у разі потреби приймання на роботу ще одного працівника тотожної професії, тобто до штатного розпису необхідно ввести ще одну посаду.
Також у разі тимчасової відсутності певного працівника на час відсутності виконання його службових обов'язків можна покласти на іншого працівника в порядку тимчасового заступництва відповідним наказом (розпорядженням) по підприємству, установі, організації.
Відповідно до статті 1351 КЗпП ( 322-08 ) письмові договори про повну матеріальну відповідальність можуть бути укладені з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих ним цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. N 447/24 ( v0447400-77 ) (далі - Перелік), яка діє на території України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. ( N 1545-XII ( 1545-12 ) "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".
В абзаці другому розділу I Переліку ( v0447400-77 ) зазначено, що договір про повну матеріальну відповідальність може укладатися з касирами, а також іншими працівниками, що виконують обов'язки касирів.
Так, відповідно до частин другої та четвертої пункту 4.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. N 637 ( z0040-05 ), підприємства, штатним розписом яких не передбачена посада касира (або в разі тимчасової його заміни), виконання його обов'язків може покладатися відповідно до письмового розпорядження керівника на бухгалтера або іншого працівника, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність (аналогічна норма була передбачена пунктом 4.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 р. N 72 ( z0237-01 ).
Тобто договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено з бухгалтером (головним бухгалтером), якщо він виконує обов'язки касира (постійно або тимчасово) відповідно до письмового наказу (розпорядження) керівника.
Також слід зазначити, що відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку тягне за собою адміністративну відповідальність згідно зі статтею 1642 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ).
6. Що стосується коригування заробітної плати при обчисленні середньої заробітної плати для оплати часу відпустки, то з метою недопущення зниження середньої заробітної плати у зв'язку з підвищенням на підприємстві, в установі, організації тарифних ставок, окладів пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 ( 100-95-п ), передбачено здійснення коригування заробітної плати.
Так, зазначеним вище пунктом визначено, що в разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), в розрахунковому періоді та в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітну плату, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригують на коефіцієнт підвищення.
Коефіцієнт, на який слід прокоригувати виплати, що включаються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати здійснюється з урахуванням їх фінансових можливостей, тобто Порядком ( 100-95-п ) передбачена можливість зменшення коефіцієнта коригування. Але це не означає, що коригування не проводиться зовсім.
У разі зменшення коефіцієнта коригування слід видати наказ (розпорядження), який погоджується з профспілками або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Начальник Юридичного управління I.Тубелець