Як працівникові не відпрацьовувати зайві дні перед звільненням за власним бажанням та як рахується строк "відпрацювання"?

Тема: Звільнення за власним бажанням / Увольнение по собственному желанию

Щоб розірвати безстроковий трудовий договір за власним бажанням (за статтею 38 КЗпП), потрібне тільки бажання працівника.

Якщо у працівника є ще й поважна причина для звільнення, роботодавець зобов’язаний звільнити його в строк, про який працівник просить. Перелік поважних причин викладено у частині 1 статті 38 КЗпП:

• переїзд на нове місце проживання;

• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

• вступ до навчального закладу;

• неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком;

• вагітність;

• догляд за дитиною до досягнення нею 14 років або дитиною з інвалідністю;

• догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;

• вихід на пенсію;

• прийняття на роботу за конкурсом;

• інші поважні причини, що вказують на неможливість продовжувати роботу за укладеним трудовим договором (поважність таких причин визначає роботодавець).

Розглянемо спочатку процес звільнення за однією з наведених поважних причин

Працівник подає на ім’я роботодавця відповідну заяву, в якій вказує дату звільнення та поважну причину, якщо вона є. Роботодавець має право вимагати від працівника підтвердити наявність поважної причини документально. Працівнику краще одразу додати до заяви про звільнення документи, що підтверждують існування відповідних причин.

Роботодавець зобов’язаний звільнити працівника в строк, про який написано в заяві. Вимагати повну відробітку 14 днів або змінювати самостійно дату звільнення роботодавець не має права.

Тепер розглянемо звільнення без "поважної" причини

Працівник може розірвати трудовий договір з власної ініціативи без пояснення причин, але з обов’язковим попередженням роботодавця про це за два тижні (згідно зі статтею 38 КЗпП).

Наголосимо, що у статті 38 КЗпП написано саме про факт попередження, а не про обов'язок відпрацювати два тижні.

Про відлік строків для звільнення та оформлення факту попередження про звільнення

Відлік двотижневого строку для визначення дати звільнення починається з дня, що настає за днем фактичного попередження роботодавця про звільнення за власним бажанням (це роз'яснює стаття 241¹ КЗпП).

Якщо останній день двотижневого строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку (тобто днем звільнення) є найближчий робочий день (ст. 241¹ КЗпП).

Попередити про звільнення працівник може не тільки в період роботи, але й у разі відсутності на роботі (протягом тимчасової непрацездатності, щорічної відпустки, відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до 3 або 6 років). І тоді вказаний двотижневий період вже почне спливати - навіть протягом відсутності на роботі.

Попередження про звільнення — це подання письмової заяви про звільнення, вказавши там підставу підставу для розірвання трудового договору (тобто "за власним бажанням", або "за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП", або "за власним бажанням за ст. 38 КЗпП"), вказавши (бажано) дату звільнення (бажано), дату заяви та поставивши свій підпис.

Теоретично відсутність дати написання заяви та дати звільнення, не робить заяву працывника недійсною. Стосовно подібної ситуації є, наприклад, рішення ВСУ від 19.11.2008 №6-14270св08 (дивіться текст за адресою reyestr.court.gov.ua/Review/2590749 ), постанова ВС від 16.08.2018 р. у справі № 554/6423/17 (дивіться текст за адресою reyestr.court.gov.ua/Review/75970061 ).

Датою попередження роботодавця вважається:

• день реєстрації заяви про звільнення відповідальним працівником підприємства, наприклад, працівником відділу кадрів або секретарем (якщо заява подавалася особисто працівником);

• день отримання працівником підприємства рекомендованого листа в поштовому відділенні під підпис (якщо заява на звільнення направлена поштою).