Найчастіші питання / відповіді...
 
             
ТЕМА:

Что писали об НДС

Что писали об НДС 10 года 1 мес. назад #72


  • Сообщений:148 Спасибо получено: 46
  • BuhОblik аватар
  • BuhОblik
  • Администратор
  • Вне сайта
  • Репутация: 0
Оригинал здесь reyestr.court.gov.ua/Review/24871714
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 червня 2012 року м. Київ К-23586/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 року та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2009 року по справі № 2а-2618/09/2370 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ДПІ у Черкаському районі Черкаської області про скасування податкових повідомлень рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Черкаському районі проведена планова виїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства позивачем, за результатами якої встановлені порушення вимог п.4.1 ст.4 п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7094,00 грн., п.4.1 ст.4 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 107821,00 грн.

На підставі цих висновків відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.11.2008 року № 0006771700/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 107821,00 грн., та №0006801700/0 від 12.11.2007 року про сплату податку на додану вартість у розмірі 7094,00 грн. і штрафних санкцій в сумі 3547,00 грн.

Позивач оскаржив вищевказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку. За результатами оскарження податкові повідомлення-рішення залишені в силі та винесені податкові повідомлення-рішення №0006771700/1 від 05.12.2008 року, №0006801700/1 від 05.12.2008 року, №0006771700/2 від 26.01.2009 року, та № 0006801700/2 від 26.01.2009 року.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Основним видом діяльності позивача є надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування.

Для здійснення підприємницької діяльності позивачем придбані транспорті засоби, що підтверджуються договорами купівлі продажу, квитанціями, меморіальними ордерами та податковими накладними (вказані документи наявні в матеріалах справи).

Фізична особа-підприємець не має обов'язку вести бухгалтерський облік, тому лише формує витрати за переліком ст. 5 «Валові витрати»і відповідно до ст. 8 «Амортизація»Закону №334/94-ВР з деякими особливостями.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Виключення із загальних правил щодо формування податкового кредиту при придбанні транспортних засобів передбачено для операцій з придбання легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів, і сума податку на додану вартість по яких згідно з абзацом другим підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, Законом не передбачено.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, при придбанні транспортних засобів, інших основних фондів та товарів є, як і для платників податку на додану вартість - юридичних осіб, подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Як встановлено судами, з договорів купівлі продажу, меморіальних ордерів, квитанцій, податкових накладних можна зробити ствердний висновок, що вказані транспорті засоби придбавались фізичною особою підприємцем для здійснення власної підприємницької діяльності.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:


Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2010 року та постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2009 року по справі №2а-2618/09/2370 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.
Администратор запретил публиковать записи гостям.
Спасибо сказали: vadvas

Что писали об НДС 10 года 1 мес. назад #73


  • Сообщений:148 Спасибо получено: 46
  • BuhОblik аватар
  • BuhОblik
  • Администратор
  • Вне сайта
  • Репутация: 0
Оригинал здесь reyestr.court.gov.ua/Review/25010379
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 травня 2012 року м. Київ К/9991/95019/11


Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е.,

Федорова М.О.,

Степашка О.І.

секретаря судового засідання Хомініч С.В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 25 травня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека АВ і К" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

в с т а н о в и л а :


Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 25.05.11, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека АВ і К" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя від 11 березня 2011 року № 0000230231 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Аптека АВ і К» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2 065 898 гривень 75 копійок, з яких: 1 652 719 гривень 00 копійок за основним платежем та 413 179 гривень 75 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя від 11 березня 2011 року № 0000240231 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю «Аптека АВ і К» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 589 798 гривень 75 копійок, з яких: 471 839 гривень 00 копійок за основним платежем та 117 959 гривень 75 копійок за штрафними (фінансовими) санкціями, стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю Аптека АВ і К судовий збір у розмірі 03 гривень 40 копійок.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і просить ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідача позивач просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, посилаючись на правильність вирішення справи судами.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Аптека АВ і К» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 30 вересня 2010 року. Перевірка проводилась з 30 грудня 2010 року по 18 лютого 2011 року. Термін перевірки продовжувався з 14 лютого 2011 року по 18 лютого 2011 року на підставі наказу від 11 лютого 2011 року № 235.

За результатами перевірки складено акт №14/23-1/22320067/1294/10 від 25 лютого 2011 року, згідно з висновками якого позивачем допущені наступні порушення вимог законодавчих актів: підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, підпункту 5.2.2, підпункту 5.2.5 пункту 5.2, підпункту 5.3.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.4, підпункту 5.4.6 пункту 5.4, пункту 5.9 статті 5, підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7, підпункту 8.3.1, підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.6.1 пункту 8.6, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток в 2008 році в сумі 219 840 гривень 00 копійок, у 1 кварталі 2009 року в сумі 150 541 гривень 00 копійок, у 1 півріччі 2009 року в сумі 174 027 гривень 00 копійок, за 9 місяців 2009 року в сумі 736 571 гривень 00 копійок, за 2009 рік в сумі 964 810 гривень 00 копійок, за 9 місяців 2010 року в сумі 468 069 гривень 00 копійок та завищення податку на прибуток за 9 місяців 2008 року в сумі 73 982 гривень 00 копійок, 1 квартал 2010 року в сумі 30 гривень 00 копійок та 1 півріччя 2010 року в сумі 4 355 гривень 00 копійок; пункту 4.1, пункту 4.2 статті 4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР в частині заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість в грудні 2008 року в сумі 91 423 гривень 00 копійок, червні 2009 року в сумі 9 045 гривень 00 копійок, грудні 2009 року в сумі 302 969 гривень 00 копійок, березні 2010 року в сумі 1 100 гривень 00 копійок, липні 2010 року в сумі 42 673 гривень 00 копійок, вересні 2010 року в сумі 25 729 гривень 00 копійок та завищенні податку на додану вартість в квітні 2010 року в сумі 1 100 гривень 00 копійок.

11 березня 2011 року були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000230231 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2 065 898 гривень 75 копійок, з яких 1 652 719 гривень 00 копійок за основним платежем та 413 179 гривень 75 копійок - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000240231 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 589 798 гривень 75 копійок, з яких 471 839 гривень 00 копійок за основним платежем та 117 959 гривень 75 копійок - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Між позивачем та ТОВ «Комтоп», ПП «Вента», ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 були укладені договори на оренду нежитлових приміщень (нерухомого майна), згідно з якими орендодавці надавали, а орендар приймав у строкове платне користування нежитлові приміщення для розміщення аптек (аптечних кіосків) з торгівлі медикаментами (лікарськими засобами) та товарами медичного призначення, за користування якими орендар сплачував орендну плату.

Відповідач в акті перевірки дійшов до висновку, що вказані договори мали статус договорів фінансового лізингу оскільки сторони при їх укладенні не визначили відповідні операції як оперативний лізинг, а також що витрати, які понесло підприємство у процесі виконання даних договорів, не підлягають віднесенню до складу валових витрат, на підставі чого прийняв рішення про порушення позивачем пункту 7.9.6. Закону №334/94.

Згідно ст.ст.806, 807 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг»фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Статтею 16 вказаного Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з абзацами другим-восьмим підпункту 1.18.2 пункту 1.18 статті 1 Закону №334/94 лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу; якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк; майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик. Для цілей цього підпункту під терміном строк фінансового лізингу розуміється строк від дати передання майна лізингоотримувачу (орендарю) до дати набуття права власності на таке майно або здійснення останнього лізингового платежу лізингоотримувачем, залежно від того, яка подія сталася раніше. Незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу відповідно до норм цього підпункту чи ні, сторони договору можуть визначити при укладенні договору таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору.

Поняття оренди майна у сфері господарювання визначено Цивільним та Господарським кодексами України. Так, в силу ст. 283, 286 Господарського кодексу, ст.759, 762 Цивільного кодексу за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

З аналізу наведених нормативно-правових актів та укладених між позивачем та орендодавцями договорів вбачається, що вони не є договорами фінансового лізингу, оскільки не відповідають визначеним законодавством умовам.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками судів про те, що висновок відповідача щодо необхідності оподаткування операцій за договорами оренди нежитлових приміщень згідно з підпунктом 8.5.2 пункту 8.5 статті 8 Закону №334/94 та порушення позивачем підпункту 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.5.2 пункту 8.5 статті 8 Закону №334/94, у частині не проведення амортизаційних відрахувань по об'єктам отриманим в фінансовий лізинг є неправомірним.

В акті перевірки податковий орган також дійшов висновку про порушення позивачем пункту 4.2. статті 4 та пункту 7.4.5. ст.7 Закону України №168/97 внаслідок непроведення нарахувань податкових зобов'язань з ПДВ при безкоштовній передачі позивачем невіддільних поліпшень об'єктів оренди по закінченню терміну оренди.

Судами встановлено, що між позивачем та Фондом комунального майна Севастопольської міської ради укладені договори оренди нерухомого майна. За умовами цих договорів повернення орендарем нерухомого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення договору, майно повертається в стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу; прийом-передача об'єкта оренди після закінчення дії договору здійснюється комісією з представників обох сторін; вартість майна, що повертається, визначається на підставі акту оцінки, складеного на момент припинення договору; передача майна орендарем і прийом його орендодавцем посвідчується актом прийому-передачі, підписаним представниками сторін.

Згідно з підпунктом 3.1.1 статті 3 Закону України №168/97 об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України. В силу пункту 1.4. ст.1 цього Закону не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Згідно із пунктом 3.2.2. ст.3 Закону України №168/97 не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг.

Тобто, при здійсненні платником податку на додану вартість операцій з передачі майна в оперативний лізинг (оренду) об'єктом оподаткування податком на додану вартість є виключно вартість наданих послуг у межах договору оренди тобто орендна плата.

Відповідно до пункту 8.7.1. Закону №334/94 платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України №168/97 у разі здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Статті 10, 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначають, що істотними умовами договору оренди в тому числі є відновлення орендованого майна та умови його повернення. У разі закінчення строку дії договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

З урахуванням наведених норм колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що здійснення позивачем поліпшення основних фондів не може вважатися операціями з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) на користь орендодавця -Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, оскільки згідно умов договорів оренди, укладених між позивачем та Фондом, витрати орендаря на проведення невіддільних поліпшень об'єкта оренди, в тому числі поліпшень, проведених за згодою орендодавця, орендарю не відшкодовуються. Таким чином, здійснення позивачем вказаних поліпшень (ремонту) є безпосереднім виконанням договорів оренди. Крім того, здійснення за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення), є підставою для приватизації об'єкта оренди, відтак, понесення витрат на поліпшення об'єкта оренди пов'язано з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, що в свою чергу є підставою для віднесення таких витрат до складу податкового кредиту.

В частині порушення позивачем пункту 5.1. ст.5 Закону №334/94 внаслідок непідтвердження документально фактичної експлуатації та використання орендованих приміщень в господарській діяльності підприємства колегія суддів також погоджується із висновками судів про безпідставність рішень відповідача, оскільки договори суборенди нежитлових приміщень між позивачем та ФОП ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в повному обсязі виконані сторонами, про що складені відповідні документи: акти прийому-передачі та квитанції із зазначенням усіх необхідних реквізитів. Порушень вимог законодавства про бухгалтерський облік та звітність позивачем не встановлено. Висновок відповідача про порушення позивачем пункту 5.1. статті 5 Закону №334/94 через ненадання рахунків оплати за використання комунальних платежів (опалювання, електроенергію, воду, каналізацію) та здійснення заходів санітарно-епідеміологічної безпеки, є безпідставним і не може свідчити про невикористання нежитлових приміщень у господарської діяльності позивача.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :


Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 25 травня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров

Суддя С.Е. Острович
Администратор запретил публиковать записи гостям.
Спасибо сказали: vadvas

Что писали об НДС 10 года 1 мес. назад #74


  • Сообщений:148 Спасибо получено: 46
  • BuhОblik аватар
  • BuhОblik
  • Администратор
  • Вне сайта
  • Репутация: 0
Оригинал здесь reyestr.court.gov.ua/Review/24610972
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И


"07" червня 2012 р. м. Київ К/9991/10000/12


Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Карась О.В., Степашко О.І.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі -СДПІ) та прокуратури Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2а/1570/6296/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЦСС»(далі -Товариство)

до СДПІ,

за участю прокуратури Київського району м. Одеси,

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача -Єфименко Н.О.,

відповідача -Шевченка Т.М.,

Генеральної прокуратури України -Чубенка В.В.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:


Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ від 23.02.2011 № 0000062200 та № 0000072200 з тих мотивів, що за умови доведеності позивачем факту реального виконання спірних операцій з придбання товарів та послуг відсутні підстави для позбавлення Товариства права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України СДПІ та прокуратура Одеської області просять скасувати оскаржувані рішення попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та нормам матеріального права. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржники зазначають, що відсутність необхідних первинних документів на підтвердження дійсного виконання спірних операцій, а також наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності контрагентів позивача (як-от -відсутність за місцезнаходженням, неподання податкової звітності, відсутність необхідного обсягу трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності) є свідченням фіктивного здійснення позивачем таких операцій з метою штучного зменшення бази оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що СДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010, оформлену актом від 15.02.2011 № 47/22-0/25033689/2. За наслідками цієї перевірки СДПІ було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 13 686 531 грн. (у тому числі 9 124 354 грн. за основним платежем та 4 564 177 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 23.02.2011 № 0000062200 та податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 457 550,60 грн. (у тому числі 6 971 700 грн. за основним платежем та 3 485 850 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 23.02.2011 № 0000072200. Підставою для прийняття вказаних актів індивідуальної дії стали висновки податкового органу про незаконне формування позивачем даних податкового обліку за наслідками придбання послуг з адміністративно-розрахункового та консультаційного обслуговування у відкритого акціонерного товариства «Фарлеп-Інвест»з огляду на відсутність необхідних документів на підтвердження факту дійсної поставки цих послуг та використання їх результатів у господарській діяльності Товариства, а також за операціями з придбання у приватного підприємства «Рейсмет-Юг»послуг з тестування та технічного обслуговування обладнання з причин відсутності у цього постачальника необхідних трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для виконання вказаних послуг, відсутності вказаного підприємства за місцезнаходженням та незвітування ним до податкового органу. Крім того, за висновком СДПІ, позивачем було безпідставно завищено суму амортизаційних відрахувань за І півріччя 2009 року внаслідок несвоєчасного проведення індексації балансової вартості основних фондів.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Наведені правила формування даних податкового обліку дають підстави для висновку про те, що правоутворюючим фактом, з яким чинне законодавство пов'язує право платника на податкову вигоду, є здійснення реальних операцій з придбання товарів, робіт, послуг. При цьому реальність цих операцій оцінюється з урахуванням презумпції добросовісності платника на підставі усіх наявних у справі доказів у їх сукупності.

Порушення податкової дисципліни, допущені контрагентами платника, можуть бути підставою для відповідальності останнього лише за умови одночасної доведеності податковим органом взаємозв'язку таких порушень з виникненням у платника податкової вигоди та неправомірності дій самого платника, у тому числі його вини при виборі контрагента.

У розгляді цієї справи суди встановили, що надання спірних послуг підтверджується наявними у справі первинними документами (договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками), які містять достатню інформацію про зміст та обсяг цих послуг, їх вартість. Податковим органом не наведено достатньо переконливих доводів щодо недостовірності вказаних первинних документів. Посилання скаржників на їх недостатність не можуть бути визнані обґрунтованими, позаяк чинним законодавством не передбачено конкретного переліку первинних документів, «достатніх»для фіксації господарської операції.

Твердження скаржників про відсутність у постачальника позивача (приватного підприємства «Рейсмет-Юг») необхідних матеріальних та трудових ресурсів для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій, також не можна визнати обґрунтованими. Так, в акті перевірки зазначено, що чисельність працюючих на цьому підприємстві становить 4 особи; при цьому СДПІ не наведено обставин, які свідчили б про недостатність вказаної кількості осіб для виконання спірних послуг з тестування та технічного обслуговування обладнання у відповідному обсязі, не зазначено, які саме матеріальні ресурси є економічно необхідними для надання цих послуг.

Крім того, слід зазначити, що сфера надання зазначених послуг відповідає господарській діяльності позивача. Фактичне ж впровадження результатів цих послуг у діяльність Товариства не є обов'язковим, позаяк підставою для врахування витрат на оплату послуг для цілей визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість є їх призначення для використання у господарській діяльності платника, незалежно від практичних результатів такого використання. Контролюючим органом не спростовано наявність у позивача ділової мети під час виконання спірних операції, відмінної від податкової економії.

Не можна визнати обґрунтованим і твердження скаржників про завищення позивачем валових витрат внаслідок порушення строків проведення індексації вартості основних фондів. Адже фактично позивачем було проведено індексацію вартості основних фондів та нематеріальних активів у ІІ кварталі 2009 року станом на 31.12.2008, що і спричинило коригування Товариством валових витрат за І квартал 2009 року у бік збільшення внаслідок амортизації проіндексованої вартості основних фондів.

Оскільки власне правомірність збільшення позивачем балансової вартості основних фондів у податковому обліку позивача та правильність розрахунку амортизаційних нарахувань контролюючим органом не заперечується, з огляду на підпункт 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який передбачає можливість включення платником помилково неврахованих сум витрат попередніх податкових періодів у складі витрат звітного періоду, підстави для висновку про неправомірне збільшення Товариством валових витрат на 183 092 грн. у І кварталі 2009 року відсутні.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції дійшли неспростовуваного доводами касаційних скарг висновку про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

З огляду на реорганізацію СДПІ Вищий адміністративний суд України здійснює заміну відповідача у справі його правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:


1. Замінити відповідача у справі спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Одесі її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби.

2. Касаційні скарги спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби та прокуратури Одеської області залишити без задоволення.

3. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 у справі № 2а/1570/6296/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Карась О.І. Степашко

Суддя М.І. Костенко
Администратор запретил публиковать записи гостям.
Спасибо сказали: vadvas

Что писали об НДС 10 года 1 мес. назад #75


  • Сообщений:148 Спасибо получено: 46
  • BuhОblik аватар
  • BuhОblik
  • Администратор
  • Вне сайта
  • Репутация: 0
ГОСУДАРСТВЕННАЯ НАЛОГОВАЯ СЛУЖБА УКРАИНЫ
ПИСЬМО
от 12.01.2012 г. N 808/7/15-3417-16

Государственная налоговая служба Украины рассмотрела письмо относительно порядка отражения в налоговой декларации по НДС остатка отрицательного значения налога, который после бюджетного возмещения включается в состав налогового кредита следующего налогового периода и с даты возникновения которого прошло 1095 дней, и сообщает.

Согласно статье 200 Кодекса сумма налога, подлежащая уплате (перечислению) в Государственный бюджет Украины или бюджетному возмещению, определяется как разница между суммой налогового обязательства отчетного (налогового) периода и суммой налогового кредита такого отчетного (налогового) периода. При отрицательном значении суммы, рассчитанной согласно пункту 200.1 статьи 200 Кодекса, такая сумма учитывается в уменьшение суммы налогового долга по налогу, возникшего за предыдущие отчетные (налоговые) периоды (в том числе рассроченного или отсроченного в соответствии с Кодексом), а при отсутствии налогового долга зачисляется в состав налогового кредита следующего отчетного (налогового) периода.

Если в следующем налоговом периоде сумма, рассчитанная согласно пункту 200.1 статьи 200 Кодекса, имеет отрицательное значение, то:

а) бюджетному возмещению подлежит часть такого отрицательного значения, равная сумме налога, фактически уплаченной получателем товаров (услуг) в предыдущих налоговых периодах поставщикам таких товаров (услуг) или в Государственный бюджет Украины, а в случае получения от нерезидента услуг на таможенной территории Украина - сумме налогового обязательства, включенного в налоговую декларацию за предыдущий период за полученные от нерезидента услуги получателем услуг;

б) остаток отрицательного значения предыдущих налоговых периодов после бюджетного возмещения включается в состав сумм, относящихся к налоговому кредиту следующего налогового периода.

Согласно пункту 200.5 статьи 200 Кодекса не имеют права на получение бюджетного возмещения, в частности, лица, которые имели объемы налогооблагаемых операций за последние 12 календарных месяцев меньше, чем заявленная сумма бюджетного возмещения (кроме начисления налогового кредита вследствие приобретения или сооружения (строительства) основных фондов). Согласно подпункту 4.6.6 пункта 4.6 раздела V Порядка заполнения и представления налоговой отчетности по налогу на добавленную стоимость, утвержденного приказом ГНА Украины от 25.01.2011 г. N 41, зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины 16.02.2011 г. за N 197/18935, остаток отрицательного значения после бюджетного возмещения включается в состав налогового кредита следующего налогового периода (отражается в строке 24 декларации текущего отчетного (налогового) периода и переносится в строку 21.2 декларации следующего отчетного (налогового) периода).

Таким образом, плательщик налога, который не имел права на бюджетное возмещение из-за отсутствия налогооблагаемых поставок, имеет право в строке 24 налоговой декларации по НДС отражать остаток отрицательного значения налога, который после бюджетного возмещения включается в состав налогового кредита следующего налогового периода и с даты возникновения которого прошло 1095 дней, до полного его погашения.

Заместитель Председателя
А. Игнатов
Администратор запретил публиковать записи гостям.

Что писали об НДС 10 года 1 мес. назад #76


  • Сообщений:148 Спасибо получено: 46
  • BuhОblik аватар
  • BuhОblik
  • Администратор
  • Вне сайта
  • Репутация: 0
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА ІНСПЕКЦІЯ У ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ РАЙОНІ М. КИЄВА
ЛИСТ
від 15.03.2011 р. N 2416/10/31-030

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва розглянула лист та повідомляє таке.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 p. N 2755-VI (далі - ПКУ) об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

Відповідно до п. 186.4 ст. 186 ПКУ місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у п. 186.2 і 186.3 цієї статті.

Згідно з п. 186.3 ст. 186 ПКУ місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать, зокрема, послуги з надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами (пп. "а" п. 186.3 ст. 186 ПКУ).

Крім того, відповідно до пп. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 ПКУ не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом.

Згідно зі ст. 5 ПКУ поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПКУ роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- та аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торговельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати чи здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Згідно зі ст. 420 ЦКУ до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення.

Відповідно до ст. 419 ЦКУ право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Суміжні права - право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (глава 37 ЦКУ).

Об'єктами суміжних прав є, зокрема, згідно зі ст. 449 ЦКУ програми (передачі) організацій мовлення.

Статтею 47 Закону України від 21.12.93 р. N 3759-XII "Про телебачення і радіомовлення" визначено, що використання програм чи передач інших телерадіоорганізацій здійснюється відповідно до Закону України "Про авторське право та суміжні права".

Відповідно до частини першої ст. 41 Закону України від 23.12.93 р. N 3792-XII "Про авторське право та суміжні права", зі змінами та доповненнями (далі - Закон N 3792), до майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції. |

Згідно з п. 2 ст. 39 Закону N 3792 майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.

Отже, якщо підприємство-резидент (чи нерезидент) володіє правом інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності (програму/передачу/ організації мовлення), яке засвідчене відповідним чином, та реалізує своє майнове право інтелектуальної власності на такий об'єкт інтелектуальної власності шляхом надання резиденту України права на використання цього об'єкта (дозволяє використовувати свої програми на території України), і при цьому ліцензійним договором не передбачено умов, які б надавали право резиденту - користувачу об'єкта інтелектуальної власності продавати, передавати або відчужувати зазначений об'єкт - тобто підприємство-резидент набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, то платежі за таким договором відповідають поняттю "роялті", визначеному пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Якщо платежі відповідають поняттю "роялті" у визначенні, наданому пп. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, то такі платежі не належатимуть до об'єкта оподаткування ПДВ відповідно до пп. 196.1.6 п. 196.1 ст. 196 ПКУ (у тому числі і у разі їх надання нерезидентом резиденту), за умови здійснення платежу в грошовій формі.

Оподаткування ПДВ операцій з постачання інших послуг здійснюється на загальних підставах.

Так, наприклад, оскільки місцем постачання послуг, визначених пп. "а" п. 186.3 ст. 186 ПКУ (використання резидентом об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами) є місце реєстрації отримувача, то операції з постачання таких послуг резиденту є об'єктом оподаткування ПДВ (позаяк місцем постачання таких послуг вважається місце постачання на митній території України), незалежно від того, хто їх постачає - резидент чи нерезидент.

З 1 квітня 2011 року відповідно до розділу XIX "Прикінцеві положення" ПКУ втратить чинність Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (крім п. 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 р.) і набуде чинності розділ III "Податок на прибуток підприємств" ПКУ.

Згідно з пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 ПКУ при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, зокрема витрати з нарахування роялті для їх використання в господарській діяльності платника податку.

До складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь:

1) нерезидента (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з п. 160.8, нарахувань, що здійснюються суб'єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а також у випадках, якщо виконується будь-яка з умов:

а) особа, на користь якої нараховуються роялті, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням п. 161.3 ст. 161 цього Кодексу;

б) особа, на користь якої нараховується плата за такі послуги, не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги, за винятком випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;

в) роялті виплачуються щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, такі податкові органи зобов'язані звернутися до спеціально уповноваженого органу, визначеного Кабінетом Міністрів України, для отримання відповідного висновку;

г) особа, на користь якої нараховуються роялті, не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є;

2) юридичної особи, яка відповідно до ст. 154 цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою іншою, ніж встановлена в п. 151.1 ст. 151 цього Кодексу;

3) особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу.

Враховуючи вищезазначене:

якщо резидент нараховує роялті на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з п. 160.8, то нарахування роялті підлягають включенню до валових витрат без обмежень;

якщо виконуються умови, визначені абзацами "а" - "в" пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 ПКУ, то нарахування роялті не підлягають включенню до валових витрат;

якщо резидент нараховує роялті на користь осіб, визначених у пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 ПКУ за цифрами 2) та 3), то нарахування роялті не підлягають включенню до валових витрат.

Щодо практичності застосування пп. 140.1.2 п. 140. 1 ст. 140 ПКУ.

Якщо резидент нараховує роялті на користь нерезидента та обов'язки з нарахування та виплати таких платежів вперше виникли у резидента після набрання чинності розділом III ПКУ, то підстав для включення таких нарахувань до складу витрат немає.

Документом, який підтверджує, що роялті виплачується щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких виникли у резидента України не вперше, є договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Аналогічне роз'яснення з цього питання розміщено на WEB-сайті ДПАУ (www.sta.gov.ua) у рубриці "Єдина база податкових знань" банеру "Інформаційно-довідковий департамент".

Якщо особа, на користь якої нараховуються роялті, підлягає оподаткуванню щодо роялті в державі, резидентом якої вона є, то для включення сум роялті до витрат, які нараховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, така особа-нерезидент має надати довідку, яка підтверджує, що вона є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, і роялті підлягають оподаткуванні у державі, резидентом якої вона є.

Аналогічне роз'яснення з цього питання розміщено на WEB-сайті ДПАУ (www.sta.gov.ua) у рубриці "Єдина база податкових знань" банеру "Інформаційно-довідковий департамент".

Особливості оподаткування доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, регулює ст. 160 ПКУ.

Згідно з п.160.1 ст. 160 ПКУ будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, роялті (пп. "в").

Відповідно до п. 160.2 ст. 160 ПКУ резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у п. 160.3 - 160.6 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 % їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Резиденти, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу та придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь нерезидента (в тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені та на користь нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок із доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що проводять діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку (пункт 160.9 статті 160 ПКУ).

При оподаткуванні ПДФО слід зазначити таке.

Відповідно до пп. 170.3.1 п. 170.3 ст. 170 ПКУ роялті оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування дивідендів, за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 ПКУ.

Згідно з пп. 170.5.2 п. 170.5 ст. 170 ПКУ будь-який резидент, який нараховує дивіденди (роялті), включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів (роялті).


Заступник начальника
О. Карпик
Администратор запретил публиковать записи гостям.

Что писали об НДС 10 года 1 мес. назад #77


  • Сообщений:148 Спасибо получено: 46
  • BuhОblik аватар
  • BuhОblik
  • Администратор
  • Вне сайта
  • Репутация: 0
ГОСУДАРСТВЕННАЯ НАЛОГОВАЯ СЛУЖБА УКРАИНЫ
ПИСЬМО
от 06.07.2012 г. N 9602/5/15-3416

Государственная налоговая служба Украины рассмотрела письмо относительно начисления налога на добавленную стоимость при предоставлении услуг нерезидентами за пределами таможенной территории Украины и сообщает.

В соответствии с пунктом 185.1 статьи 185 Налогового кодекса Украины от 02.12.2010 г. N 2755 - VI (далее - Кодекс) объектом налогообложения являются операции плательщиков налога по поставке товаров (услуг), место поставки которых расположено на таможенной территории Украины, в соответствии со статьей 186 этого Кодекса.

При этом в соответствии с подпунктом 186.2.3 пункта 186.2 статьи 186 Кодекса местом поставки услуг, которые предоставляются для устройства платных выставок, конференций, учебных семинаров и других подобных мероприятий является место фактического предоставления таких услуг.

Следовательно, в случае, если поставка услуг, которые предоставляются для устройства платных выставок, конференций, учебных семинаров и других подобных мероприятий, осуществляется за пределами таможенной территории Украины, такие услуги не подпадают под объект налогообложения НДС.

Заместитель Председателя
А. Игнатов
Администратор запретил публиковать записи гостям.

↓ Скачайте безкоштовні довідники ↓

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  Найчастіші питання...
 
 
 
Популярные темы: Бухгалтерский учет (Бухгалтерський облік), План счетов, Украина (План рахунків), ЕСВ - 2024 / ЄСВ - 2024, Расчет отпускных (Розрахунок відпускних - 2024), ФОП 3 группа / ФОП 3 група, ФОП 2 группа / ФОП 2 група, Единый налог 1 группа - 2024 / ФОП 1 група, Классификатор профессий (Класифікатор професій - 2024), Об'єднана звітність ПДФО та ЄСВ, Индексация зарплаты - 2024 (Індексація - 2024), Штатний розпис, зразок, Единый налог (Єдиний податок), Отчет ЕСВ - 2024, пример заполнения / Об'єднаний звіт з ЄСВ та ПДФО, приклад заповнення, 20-ОПП 2024, Отчет ЕСВ - 2024 / Звіт ЄСВ - 2024, Калькулятор ПДВ / Калькулятор НДС, Калькулятор індексації, Заява про прийняття на роботу.
Актуально: Количество рабочих дней в 2024 году, Украина / Робочі дні - 2024, Выходные дни - 2023 / Вихідні дні - 2023, Выходные дни - 2024 / Вихідні дні - 2024, Праздничные дни - 2024 / Святкові дні - 2024, Производственный календарь - 2024, Украина / Виробничий календар на 2024 рік (Україна), Норма рабочего времени - 2024 (Украина) / Норми тривалості робочого часу на 2024 рік, Календарь - 2024 / Календар - 2024, Календарь бухгалтера - 2024, Минимальная пенсия в Украине - 2024 / Мінімальна пенсія - 2024Календарь на 2024 год / Календар на 2024 рік зі святами, Новогодние праздники - 2024, Украина, Календар свят - 2024, Количество рабочих дней в 2023 году, Украина / Робочі дні - 2023, Мінімальна заробітна плата - 2024 / Минимальная зарплата в Украине - 2024, Прожитковий мінімум - 2024 / Прожиточный минимум - 2024, Украина, Податкова соціальна пільга - 2024, Календар - 2023 / Календарь - 2023, Мінімальна зарплата - 2024 на руки чистими, Виробничий календар на 2024 рік (Україна) / Производственный календарь - 2023, Украина, Норми тривалості робочого часу на 2023 рік / Норма рабочего времени - 2023, Украина, Календар на 2023 рік зі святами / Календарь на 2023 год, Необлагаемый минимум (Неоподаткований мінімум - 2024).

© 2024 Бухоблік - buhoblik.org.ua